Хоча ліпосоми часто називають наночастинками, вони відрізняються від класичних наночастинок як структурою, так і стабільністю. Тому ліпосоми не є наночастинками у більш вузькому значенні. Наночастинки виготовлені з твердих матеріалів.
Крім того, ліпідні наночастинки мають вищу здатність завантажувати ліки, що дозволяє інкапсулювати більші об’єми ліків, наприклад нуклеїнових кислот, стабільність яких у ліпосомальних наноносіях нижча, ніж у ліпідних наночастинок. Ліпідні наночастинки на сьогодні є найпопулярнішою невірусною системою доставки генів.
Загалом наночастинки мають розмір від кількох нм до 100 нм, а більшість молекул менші. Але, наприклад, одиночний ланцюг полімеру з високою молекулярною масою або молекули ДНК може бути набагато більшим за 100 нм, що виводить його за межі звичайного «нано» діапазону. Різниця дещо нечітка.
Ліпоплекси — це електростатичні комплекси, утворені шляхом змішування попередньо сформованих катіонних ліпідних ліпосом з аніонною siRNA у водному середовищі, тоді як LNP — це наночастинки, що містять siRNA, отримані шляхом змішування спиртового розчину ліпідів з водним розчином siRNA за один етап.
Ліпідна наночастинка зазвичай має сферичну форму із середнім діаметром від 10 до 1000 нанометрів. Тверді ліпідні наночастинки мають тверду матрицю ліпідного ядра, яка може розчиняти ліпофільні молекули. Ліпідне ядро стабілізується поверхнево-активними речовинами (емульгаторами).
Хоча ліпосоми часто називають наночастинками, вони відрізняються від класичних наночастинок як структурою, так і стабільністю. Тому ліпосоми не є наночастинками у більш вузькому значенні. Наночастинки виготовлені з твердих матеріалів.