Відомий як Картезіанський дуалізм (або дуалізм розум-тіло), його теорія про розмежування розуму та тіла вплинула на наступні західні філософії. У «Роздумах про першу філософію» Декарт намагався продемонструвати існування Бога та різницю між людською душею та тілом.
Вчені погоджуються, що Декарт визнає принаймні три вроджені ідеї: ідея Бога, ідея (кінцевого) розуму та ідея (невизначеного) тіла. У листі до Єлизавети він містить четверту: ідею єдності (розуму й тіла). Варто звернути увагу на альтернативний розподіл ідей.
Ідеї, за Декартом Ідеї представляють думки, які ми маємо; але оскільки вони є репрезентаціями, а не реальними думками, вони є лише основними думками. Він вірив у це було три види ідей, і кожен тип ускладнювався.
Однією з найглибших і найтриваліших спадщин філософії Декарта є його теза про те, що розум і тіло справді різні— теза, яку зараз називають «дуалізмом розуму й тіла». Він приходить до цього висновку, стверджуючи, що природа розуму (тобто мислячої, непротяжної речі) повністю відрізняється від природи тіла (…
Декарт відчуває, що він стільки разів помилявся, і не зовсім впевнений, чому він вірить у те, у що вірить, тож він вирішує хоча б раз у своєму житті побудувати цілу нову систему переконань на твердому ґрунті. Для цього він каже, що спочатку повинен засумніватися у всіх своїх попередніх переконаннях.
Декарт також був раціоналістом і вірив у нього сила вроджених ідей. Декарт стверджував теорію вродженого знання і те, що всі люди народжуються зі знанням через вищу силу Бога. Саме з цією теорією вродженого знання пізніше боровся філософ Джон Локк (1632–1704), емпірик.